Ячмінь же — прадавня злакова культура, відома людству з 10-13 ст. до н.е., яка була і залишається неперевершеним джерелом цінних поживних і цілющих речовин для людського організму. Недарма у Святому Писанні ячмінь як їжа і хліб насущний згадується 35 разів. У Давньому Римі гладіаторів — мужніх і витривалих бійців на арені, також називали «гордеаріями» (або «ті, хто харчуються ячменем»), від назви цієї рослини латиною — Hordeum. Піфагор у своїй математичній школі проголосив ячмінь головним продуктом і годував ним своїх учнів.

Іще сторіччя тому перлова і ячна каші були переважними раціоном харчування мільйонів військових та в’язнів — насамперед через дешевизну, масовість і харчову поживність зерна. Це згубно вплинуло на подальше споживання цих крупів нашими співвітчизниками, мовляв, це дешевий харч жебраків.

Водночас зерно ячменю містить цінні легко засвоювані білки, крохмаль, вітаміни групи В, вітамін А, Е, D, залізо, кальцій, мідь, йод, фосфор та значну кількість лізину. Тому має неймовірне значення для лікування і профілактики насамперед хвороб серця, кісток і м’язів, органів травлення. Сік маленьких паростків ячменю має дуже високу протизапальну активність і здатен відновлювати клітинну ДНК, уповільнювати старіння і смерть клітин.